Михайло Матола, син Андрія народився 17 вересня 1922 року в селі Лази на Воловеччині. У березні 1939 року пам’ятає, як будучи помічником дяка, в один із днів наприкінці березня, був на псалтирі в покійника і зранку чув, як розстрілювали в околицях села, на верхах ближніх гір, полонених січовиків-галичан. Запам’ятались дуже голосні крики перемішані із пострілами стрілецької зброї, очевидно кулемета. Угорські та польські спеціальні підрозділи, котрі здійснювали розстріл, вкинули тіла розстріляних січовиків до колишнього військового бункеру часів І СВ, так званого «капоніру». Сільські мешканці, серед яких і Михайло, пізніше на місці поховання насипали могилу і поставили хреста, а за часів незалежності України, розповідь пана Михайла та інших жителів села допомогла віднайти поховання січовиків. За часів радянської влади могили були знищені, а місця поховань позаростали лісом. Щойно у 2011 році пошуковці львівського підприємства «Доля» віднайшли і ексгумували останки в похованні на Верецькому перевалі. Під час ексгумації було виявлено сім тіл, розстріляних у березні 1939 року вояків Карпатської Січі. Серед жахливих знахідок кулі, пробиті наскрізь черепи, рештки одягу і взуття. Цього ж року відбулось урочисте пере захоронення Героїв, січовиків Карпатської України. Це є одне із багатьох ще не виявлених поховань на гірських перевалах Карпат, де у 1939 році з порушенням усіх військових правил і законів, було розстріляно декілька сотень українців, здебільшого галичан, котрі воювали за незалежність Карпатської України.