Варвара Василиха – народилася 28 лютого 1930 року в селі Солотвино  в сім`ї хліборобів. У 1934 році батьки Варвари раптово померли і п’ятеро дітей, серед яких Варвара була найменшою, залишились круглими сиротами. Деякий час дітьми опікувались родичі. У 1937 році Варвару, яка була хворобливою і недоглянутою дитиною, забрали у притулок сестер Василіянок в Ужгороді, звідки пізніше її усиновив і забрав до свого сиротинця о. Авґустин Волошин. Маленька Варвара зберегла про свого тата Волошина найдобріші спогади; перебування в притулку є найприємнішою згадкою зі всього дитинства. З його рук отримала перше причастя у 8 років.  Проте ця радість не була довгою, вже 16 березня 1939 року Авґустин Волошин змушений був покинути Хуст і своїх дітей. Щойно у 1940 році його діти зі сиротинця отримали змогу писати йому листи до Праги та отримувати листи у відповідь. Варвара перебувала у притулку, яким продовжували опікуватись сестри Василіянки, до 1945 року. Тоді закінчила горожанську школу і в тому ж році разом із Анастасією Халахан, своєю названою сестрою, поступили до  педагогічного училища. У 1948 році була змушена вступити у комсомол – це було умовою отримання роботи вчительки. Тоді запам’ятала собі такий свій гріх, коли на співбесіді з відповідальним працівником народної освіти на запитання: «Чи Ви знали Авґустина Волошина?», – відповіла, що не знала, боячись можливих ускладнень, що могли бути пов’язані із цим. Сьогодні це згадує як свій гріх по відношенню до батька Авґустина.  Щойно на почату 50-х років випадково дізналася, що батька Волошина було замордовано у Лефортовській тюрмі в Москві. У повоєнний час вчителювала в селі Усть-Чорна, пізніше в селі Теребля. Згодом переїхала на проживання і на роботу в село Ярок Ужгородського району, де вчителювала до пенсії. Була одружена, виховала дітей та онуків.  Мешкає в селі Ярок.

Photos From Archives